 |
 |
БАЧИНСЬКИЙ Юлій
Ще будучи богословом, коли приїздив додому, то старався допомогти верховинським хлопцям здобути освіту. Просвій шлях до науки Степан Клочурак згадує так: "Богослов Юлій запевняв моїх батьків, що в ужгородській гімназіїї учаться не тільки панські діти, але й селянські, що майже всі професори які вчать у гімназії є греко-католики,… що мені там зле не буде, аби я тільки хотів далі вчитися. …Намовляючи батьків він говорив: "Бачите скільки у вас гарних синів (тоді нас було четверо), ви заможні газди, то чому б ви не дали найстаршого на науку, щоб з нього був піп, нотар або адвокат. Скільки бідних дітей учиться, чи не був би сором, що такі заможні батьки поскупились дати хоч одну дитину на науку". …Так молодий теолог Бачинський вирвав мене з родинного гуцульського гнізда" .
Теологічні студії в Ужгородській духовній семинарії закінчив 15 червня 1906 р., але через молодий вік (21 рік) не міг бути рукоположеним, тому два роки працював катехитом (учителем релігії) в початкових і горожанських школах у Будапешті. 19 грудня 1908 р. і на свято св. Миколая-Чудотворця єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Юлій Фірцак рукоположив у кафедральному соборі 7 богословів (Гебей Никефора, Ковордані Йосифа, Медвецького Павла, Мошольгов Йосифа, Ортутай Стефана, Попович Петра), серед яких був і Юлій Бачинський . Першу свою святу Літургію (приміцію) відслужив 3 січня 1909 р. в церкві Різдва Пресвятої Богородиці в с. Ясіня під керівництвом пароха церкви Зіслання св. Духа в с. Ясіня (Нижнє Ясіня) о. Олександра Ровної (1901 - 1921), а його батько, о. Стефан Бачинський, проголосив святкову проповідь. Свою діяльність священика о. Юлій Бачинський розпочав у с. Кваси Рахівського р-ну, а з 1 вересня 1913-го по 31 жовтня 1924-го рр. був парохом церкви св. Миколая-Чудотворця в с. Чорноголова Великоберезнянського р-ну. З 1 листопада 1924 р. - помічний священик у свого 73-річного батька в с. Ясіня, а після його смерті в 1936 р. стає парохом цього приходу. На початку 1949 р. йому було заборонено виконувати функції священика. А з так званним "саморозпуском" Греко-католицької Церкви, її забороною і відмовою возз'єднатися з російським православ'ям о. Юлія Бачинського заарештовують. Це сталося 2 червня 1949 р. в Рахові, коли він, захворівши на жовтуху, їхав автобусом у Берегівську лікарню. Вже через 2 дні він опинився в 6-й камері слідчого ізолятора Ужгородського КДБ, де по 20 червня знаходився разом зі своїм зятем о. Стефаном Бендасом. Його діло вів слідчий-чекіст Мукачівського міського віддіду КДБ Батишев. Судова колегія в кримінальних справах Закарпатського обласного суду в складі головуючого судді Русина, народних засідателів Шандора і Попової 25 липня 1949 р. на підставі ст. 54-4, 54-10 ч.2 КК засудила його на 10 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. 26 серпня 1949 р. його разом із олтарними братами оо. Стефаном Бендасом, Віктором Дулишковичем, Йосифом Микитою, Михайлом Мозером, Антоном Романом, Ігнатом Сіксаєм і Гаврилом Удутом відправляють у Львівську тюрму-розподільник . Пізніше, побувавши ще у знаменитих тюрмах Києва (так звані тюрми "на Короленка" і "на Лук'янівці") і Куйбишева, 17 листопада 1949 р. прибув на місце призначення - табори ГУЛАГу м. Тайшет. До вересня 1950 р. пізнавав усі "принади" табору № 32 з оо. Дмитром Поповичем і Стефаном Тіводором, потім до червня 1951 р. в таборі № 21 з оо.Олександром Мариною, Іваном Меллешем і римо-католицьким священиком Юрієм Тевкешом.
... Найдовше пробув у таборі № 51 - аж до квітня 1955 р. з оо. Олександром Мариною, Іваном Меллешем, Полікарпом Лозаном і римо-католицькими священиками Юрієм Тевкешем і Кальманом Бартфаєм. Про цей табір римо-католицький священик Горонгозов Ференц з Угорщини залишив таку згадку: "Перебуваючи в таборі №32, який знаходиться в Сибірі біля озера Байкал і входить у групу лагерів під назвою Озерлаг.Це був окремий округ територія якого була приблизно такою як Франція. В цоьому таборі я працював у бригаді лісорубів з оо.Бартфаї Калманом і Бачинським Юлієм. Вони були старшими, а я був молодий і здоровий. Тут багато залежало від начальника табору. Якщо він був людяним, то з такими старшими, як ці священики, поводився по людськи і не посилав їх на зовнішню роботу. Бо тут вони б не витримали більше декількох місяців" о. Юлій Бачинський спеціальною комісією був визнаний повністю непрацездатним. Після цього він побував ще в таборах № 37 і 10. З місць позбавлення волі був звільнений 13 травня 1956 р. по інвалідності. Після звільнення приїжджає в м. Берегове до дочки Габрієли Маєрскі, де разом з дружиною проживає на утриманні. Зразу по приїзді додому з великим душевним піднесенням поїхав провідати своїх вірників в с. Ясіня. Коли ж поїхав туди вдруге 7 січня 1957 року, то співробітники Рахівського КДБ виставляють і забороняють у подальшому приїжджати сюди. В м. Берегове в цей час проживали 10 - 15 греко-католицьких священиків, які провадили. підпільну душпастирську роботу. Тож і о. Юлій Бачинський влився в їх ряди, активно брав участь в цій роботі. 21 травня 1973 р. на 89-му році життя і 65-му році свого душпастирства о. Юлій Бачинський помер у м. Берегове. Свого алтарного брата хоронили таємно 23 травня в м. Берегово оо. Йосиф Легеза, Йосиф Кампов, Євген Пасулька, Віктор Шуба, Василь Похіл, Михайло Тербан, Дезидерій Гарайда і Микола Васовчик. Згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Юлій Бачинський реабілітований 30 липня 1991 р. Отець Юлій Бачинський, крім своєї духовної та громадської діяльності, залишив після себе пам'ять як автор статей на релігійну тематику в газетах "Неділя", "Карпаторусскій Голос". Після того як у 1908 р. о. Омелян Невицький захворів і не міг вести в газеті "Неділя" рубрику "Життя Святих", цю роботу взяв на себе о. Юлій Бачинський. Тут ще потрібно згадати, що в бібліотеці о. Юлія зберігався з 1903 по 1925 рр. один із невідомих рукописів М. В. Гоголя, який він на початку 20-х рр. передав на зберігання в "Русский народный банк" в Ужгороді.
Дружина о. Юлія Бачинського, Ірина Камінська, народилася 5 вересня 1888 р. в сім'ї греко-католицького священика, директора Ужгородської греко-католицької учительської семінарії (1891 - 1917 рр. ) Віктора Камінського та Ірини Балог в м. Ужгород. Вона разом із чоловіком виховала трьох дочок. Це Марія (дружина о. Стефана Бендаса), Катерина (дружина д-ра Федора Шмера) і Габрієла (дружина Марцелла Маєрскі). Після арешту чоловіка переїжджає із Ясіня в Берегово до дочки Габрієли, на утриманні якої була аж до смерті, яка настала 25 листопада 1962 р. Похорон по греко-католицькому обряду вночі таємно відправили оо. Йосиф Легеза, Йосиф Кампов, Євген Пасулька, Віктор Шуба, Василь Похіл, Михайло Тербан, Дезидерій Гарайда, Йосиф Сабов, а другого дня, 27 листопада, похорон відправив римо-католицький священик Іван Мацейко.
