БОКОТЕЙ Андрій

БОКОТЕЙ Андрій - парох церкви верховних Апостолів Петра і Павла в сел. Іршава (з 1982 р. м. Іршава). Народився 4 грудня 1909 р. в с. Золотарево Хустського р-ну в сім'ї греко-католицького півцеучителя Леонтіна Бокотея і Павліни Мончак. Після здобуття початкової освіти в церковнопарафіяльній школі батьки віддали його у 1920 році до Берегівської гімназії . По закінченні її у 1928 році , відчувши покликання до служіння Богу і своєму народові, в 1928 р. він поступає в Ужгородську духовну семінарію . 12 липня 1933 р. під час архієрейської Служби Божої в с. Великі Лази Ужгородського р-ну єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив 8 богословів (Дурневич Теодор, Пея Іоанн, Погоріляк Петро, Пушкаш Ласлов, Ревицький Дмитро, Фельбаба Михайло, Шолтейс Золтан), серед яких був також Андрій Бокотей. Після висвячення був призначений парохом в с. Данилово Хустського р-ну, де працював до кінця 1937 р., з 1938 по 1946 рр. - парох у с. Брід Іршавського р-ну, 1946-1949 рр. був парохом у сел. Іршава і намісником (деканом) Боржавського деканату. На кожній своїй парохії о. Андрій веде нещадну боротбу проти лихварів, які обдирали селян. Щоб оборонити своїх вірників він старається протидіяти лихварям засновуючи кооперативи самодопомоги. Він зарекомендував себе добрим священиком і вірним заступником свого народу. І призначаючи намісником (деканом) о Андрія Бокотея, єпископ Теодор Ромжа покладав велику надію на його здібності і непохитніст у вірі.
На початку 1949 р. розпочався планомірний наступ тоталітарної влади на Греко-Католицьку Церкву. Священиків примушували "добровільно" возз'єднатися з російським православ'ям. Не згідного на це о. Андрія виселяють разом із сім'єю, у якій було п'ятеро малолітних дітей, з парохіяльного будинку, а щоб позбавити його утримувати сім'ю, то забороняють виконувати будь-яку душпастирську роботу. Але можновладці на цьому не заспокоюються і стараються всіми правдами і неправдами схилити популярного серед вірників священика до московського православ'я. Його часто викликають на бесіди у районний відділ КДБ, де спочатку обіцянками й умовлянням, а пізніше залякуваннями намагаються схилити до переходу на православ'я. Від нервового перенапруження він захворів на виразку шлунку й лікується у Берегівській лікарні. Повернувшись додому, переховується, але одного з вересневих вечорів (29 вересня 1949 р. ) співробітники КДБ заарештовують о. Андрія. Наступного дня його повели вулицею під конвоєм від будинку КДБ до залізничної станції. Отця Андрія було доставлено в м. Ужгород і він опинився у одній із камер слідчого ізолятора Закарпатського обласного КДБ, де на протязі двох місяців слідчі фабрикували відповідну справу з фальшивими обвинуваченнями.Про перенесені батьком тортури у слідчому ізоляторі обласного КДБ дочка Марія згадує так:"…Слідство провадили у надзвичайно грубій формі. Нічні допити, нецензурна лайка, підступно витончені погрози продовжувалися доти, доки не підготували лжесвідків. Тато до такого бруду не був готовий. Коли вже знайшли підкуплених свідків (Гриба Івана, Огара Івана, Мар'янович Марію, яка навіть не вміла писати), конкретних фактів ніхто не назвав. На очній ставці не сміли навіть глянути татові в очі, а на суд ніхто не прийшов . всі відмовились від свідчень" . Але все ж таки сфабрикувавши справу, о. Андрія переводять в Ужгородську обласну тюрму і 30 листопада 1949 р. звідси його під конвоєм повели в будинок обласного суду, що знаходився напроти тюрми. Судова колегія по кримінальних справах Закарпатського обласного суду засудила о. Андрія Бокотея на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах на 5 років і конфіскацією належного йому майна на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР. Після суду через тюрму-розподільник м. Львова о. Андрія було відправлено в табори ГУЛАГу Казахської РСР, де його праця використовувалася в каменоломні і на різних будівельних роботах в сел. Кенгір (в грудні 1954 р. було перейменовано в м. Джезказган). У таборах ГУЛАГу в'язням суворо заборонялося мати молитовники та інші ритуальні речі. Всі католицькі священики, в тому числі й о. Андрій, щонеділі і в свята відправляли Служби Божі. Одного разу керівникам табору стало відомо, що група священиків відправляли Службу Божу на Різдво Христове. Всі вони разом із о. Андрієм були кинуті в карцер. Відбувши в таборах ГУЛАГу 6 років, 2 листопада 1955 р. о. Андрій був звільнений, повернувся додому і поселився в с. Чинадійово, де уже на той час проживала його сім'я. Після повернення з ув'язнення о. Андрій зразу включився у підпільну роботу по обслуговуванню віруючих, які залишилися вірними Греко-католицькій Церкві у найвіддалених гірських селах Міжгірського, Іршавського, Свалявського і Мукачівського районів. Підпільну душпастирську працю о.Андрій виконував не дивлячись на те що він завжди знаходився під контролем відповідних структур влади. До його хвти часто навідувались непрошені гості для проведення обшуку і бесід про діяльність у забороненій Церкві. Незважаючи на ці кроки влади о. Андрій не припиняв своєї підпільної душпастирської діяльності аж до легалізаціїї Греко-Католицької Церкви в листопаді 1989 року.
На роботу влаштуватися не вдавалось, тому доводилося жити на утриманні сім'ї. І тільки через п'ять років у 1960 р. був прийнятий столяром-пресувальником Чинадіївського ДОКу. Звідси у 1970 р. вийшов на пенсію. Вийшовши на пенсію, повністю віддається роботі з вірниками Свалявського р-ну.Ще до легалізації Греко-Католицької Церкви о. Андрій 27 серпня 1989 року в с. Росоші на Свалявщині у хаті Йосифа Пітри вдслужив свою першу Службу Божу відкрито і легально при участі багатьох вірників села. А вже через півтора року, завдяки великим сподвижникам Христової віри, яких очолив серед мирян нині покійний Микола Пітра була побудована чудова церква Покров Пресвятої Богородиці, наріжний камінь якої і саму церкву освятив о. Андрій.
Після легалізації Греко-Католицької Церкви в листопаді 1989 р. греко-католицьким вірникам у Сваляві була передана церковця, яка багато років служила міським ЗАГСом. Тут о. Андрій, виконуючи обов'язки пароха, організовує її святкове відкриття і на протязі одного року обслуговує вірників Сваляви й с. Росош (яких обслуговував вже від самого приїзду додому). Про багатосторонню й віддану працю о. Андрія Бокотея по відродженню святої Матері-Церкви так згадує його дочка Єва: "... Він завжди запитував, як пройшла його невтомна духовна боротьба, щоб людей навернути на віру своїх прабатьків. Він говорив: "Спочатку навернемо людей до твердої віри Христової на Свалявщині, потім - у Чинадійові, куди я перейду працювати парохом, а потім - на Верховині і на всій долині". Я не вірила в це, бо народ за багато років зачерствів, але батькові все легко вдавалося з Божої ласки. Він не боявся труднощів і погроз; куди звали люди - туди йшов: на похорони, хрестини чи Службу Божу відправити, із вдячністю проповідував Боже слово. Я возила його до Іршави пасху святити. Батько відправу вів під церквою, бо до церкви не пускали православні вірники; на Верховину в гори, де на цвинтарі проводив Службу Божу в холоді, та завжди не забував виголосити проповіді, у яких призивав людей в мирі жити і кріпити віру Христову" .
У січні 1990 р. єпископ-ординарій Іоанн Семедій призначає о. Андрія парохом у сел. Чинадійово. Тут серед більшості православних вірників він зумів привернути до себе дуже багатьгох своєю набожністю, витримкою, душевною теплотою. До нього горнулися вірники з усієї околиці. За його активної допомоги було відновлено каплицю в колишньому палаці графів Шенборнів (тепер тут санаторій "Карпати"), де кожної неділі відправляються Служби Божі. Вірники с. Росош Свалявського р-ну вдячні о. Андрію за те батьківське піклування, з яким він їх обслуговував на протязі багатьох років, допоміг їм згуртуватися, зібрати кошти й побудувати прекрасний храм Божий. Міцна віра в Бога, у Христове вчення, надія на вічне спасіння, кріпили й давали йому сили переборювати труднощі, як у світському житті, так і в душпастирській діяльності. Він служив чесно й сумлінно Творцю й людям, яким був відданним до останньої хвилини свого нелегкого земного життя. 31 липня 1992 р. на 83-му році життя і 60-му році свого душпастирства о. Андрій Бокотей помер у смт. Чинадійово. Свого олтарного брата хоронили в смт. Чинадійово помічний єпископ Іван Маргітич і 9 священиків.
Згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Андрій Бокотей реабілітований 29 січня 1992 р.
Дружина о. Андрія Бокотея, Марія Чедрик, народилася 26 березня 1912 р. в м. Хуст у сім'ї купця Миколи Чедрика і Марії Васько, дочки греко-католицького священика Васько Івана (1830-1909). Після закінчення початкової школи батьки віддають її у 1923 році для здобуття освіти у Хустську державну реформну реальну гімназію, де вона навчалась в одному класі з Теодором Рожею, майбутнім єпископом Мукачівської єпархії до 1926 року , коли батьки віддали її для продовження навчання в Братіславську торговельну академію.Вийшовши заміж 28 квітня 1933 р. за богослова, майбутнього священика Андрія Бокотея, ділить з ним усі життєві радощі й печалі, допомагає чоловікові у нелегкій душпастирській діяльності. У важкі роки випробувань, коли заарештували її чоловіка, вона залишилась без роботи з п'ятьма малолітніми дітьми та перестарілою матір'ю під відкритим небом без жодних засобів для існування. Щоб хоч як-небудь утримувати сім'ю їй вдається влаштуватись працювати дієтсестрою, а пізніше медсестрою в Іршавській лікарні.Але постійні утиски з боку працівників КДБ і вимогу тодішньої місцевої влади, вимушена покинути Іршаву. В 1950 році знедолену сім'ю приймають до себе родичі в с.Дусино на Свалявщині, де жив і працював рідний брат дружини о.Андрія. Знову розпочались пошуки роботи. В кінці кінців їй вдається влаштуватись медсестрою на Чинадієвському деревообробному комбінаті. Крім основної роботи вона давала уроки музики у сім'ях, а у школі керувала хором, який неодноразово на фестивалях займав призові місця.В подяку за досягнуті успіхи від школи їй було виділено старий будинок в с. Нижня Грабівниця. Після того, як у 1953 р. композитор Машкін залишив керівництво хором у Чинадієвському ДОКу, то вона замінила його у цьому колективі: син Андрій був диригентом хору, а вона концертмейстром. В 1955 вона з дітьми переїзджає в с.Нижня Грабівниця, яке в 1959 р. було приєднано до смт.Чинадієво, де їй вдалося працевлаштуватись і разом з уже працюючою старшою дочкою змогла утримувати сім'ю й виховувати малолітніх дітей. Із-за необхідністі виконувати обов'язки жінки, матері і бабки вона в 1959 р.перестала працювати медсестрою. Дружина о.Андрія з честю виконала свій материнський обов'язок, виховавши разом з чоловіком п'ятьох чесних і богобоязливих християн (Скобало-Бокотей Єва 1934 р.н., під час арешту батька їй було 15 років- здобула бугалтерську освіту; Андрій 1938 р.н., під час арешту батька йому було 11 років - ректор Львівської академії мистецтв і дійчний член Академії мистецтв України; Гойда-Бокотей Марія 1941 р.н., під час арешту батька їй було 8 років - дружина відомого вченого біохіміка Омеляна Гойди; Павло 1943 р.н., під час арешту батька йому було 6 років - художник, член Спілки художників Росії; і Микола 1944 р.н., під час арешту батька йому було 5 років - столяр-червонодеревник). Вона дочекалась тої радісної миті, коли її чоловік повернувся з таборів ГУЛАГу і з радістю допомагала у його підпільній, а пізніше і у легальній душпатирській праці.Разом тішились і раділи успіхам дітей, внуків і правнуків. Неумолима смерть у 1992 році забрала від сім'ї о.Андрія і Марія Бокотей залишилась вдовою на утриманні своїх дітей. Вона ще прожила без чоловіка чотири роки і 11 червня 1996 року на 85 році життя і 60 році сого подружного життя померла в с.Чинадієво. На пагорбі біля церкви Вознесіння Господнього в смт.Чинадієво на могилі о.Андрія і його дружини стоїть хрест із скельного каменю, автором якого є Р. Петрук.

Hosted by uCoz