ДАНКАНИЧ Михайло

ДАНКАНИЧ Михайло — парох церкви Покров Пресвятої Богородиці (14 жовтня) у с. Обава Мукачівського р-ну. Народився 2 серпня 1913 р. в сім'ї хліборобів-трударів Михайла Данканича, Юліанни Попович в с. Загаття Іршавського р-ну. Початкову освіту одержав у рідному селі, батьки за рекомендацією сільського учителя Михайла Біцка віддали хлопця для продовження навчання в Мукачівську гімназію, у якій він закінчив п’ять класів.Продовжив навчання в Ужгородській гімназії, де і здобув середню освіту1. Здобувши середню освіту, в 1932 р. поступає в Ужгородську духовну семінарію2. 16 серпня 1936 р. під час Служби Божої в Ужгородському кафедральному храмі єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив на священика 10 богословів (Гарайда Дезидерійя, Медвідь Августина, Міня Івана, Мішкольці Теодора, Петрашко Володимира,  Пея Михайла, Роман Антона, Терпай Василя, Чедрик Йосифа),  серед яких був і Михайло Данканич. В 1936 — 1945 рр. був парохом в с. Кричево Тячівського р-ну. У зв’язку з тим, що згідно Декрету Народної Ради Закарпатської України про передачу греко-католицьких храмів з більшістю православних вірників, у с. Кричево церква була передана в 1945 р. православній громаді, а о. Михайла єпископ призначив парохом в с. Обава Мукачівського р-ну. На початку 1949 р. о. Михайла викликали в районний відділ КДБ, де запропонували возз'єднатися з російським православ'ям. Він категорично відмовився. Тоді йому заборонили виконувати будь-яку душпастирську роботу і разом із сім'єю виселили з парохіяльного будинку. Він із сім'єю змушений був переїхати у Великий Березний до сестри жінки Марії Ганущак (Медве). Тут о. Михайлу вдається влаштуватися на роботу помічником бухгалтера в Заготзерно. Як і інших греко-католицьких священиків о. Михайла з винятковою настирливістю продовжують схиляти на перехід до російського православ’я. А коли стало зрозумілим, що їх дії не досягли успіху, то 11 січня 1951 р. працівники КДБ заарештовують, а Закарпатський обласний суд 23 березня 1951 р. засуджує о. Михайла Данканича на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років з конфіскацією належного йому майна. Із Ужгородської тюрми був перевезений у Львівську тюрму-розподільник, а звідти разом із олтарним братом Юрієм Чурговичем були відправлені в табори ГУЛАГу Іркутської обл., де його працю використовували на будівництві в м. Ангарськ. Із місць, увязнення повернувся додому в жовтні 1955 р. У Великому Березному на роботу ніде не міг влаштуватися. Після довгих пошуків влаштовується в Ужгороді робітником на одному з будівництв і цілий рік доїздить на роботу поїздом. Пізніше і у Великому Березному знайшлась чуйна і набожна людина в особі голови райспоживспілки Леманинця, який прийняв о. Михайла на роботу в бухгалтерію, де той працював до кінця свого життя. Хвороба, яку здобув у таборах ГУЛАГу, не дала йому довго прожити. Починаючи  з 1965 р. він був частим гостем, як районної так і обласної лікарень. Помер о. Михайло 24 лютого 1969 р. на 56-му році життя і на 33-му році свого душпастирства в Ужгороді. Свого олтарного брата хоронили таємно греко-католицькі священики, які проживали в м. Ужгород, 27 лютого 1969 р. Згідно ст. 1 Закону Української РСР від 17 квітня 1991 р. "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" о. Михайло Данканич реабілітований Прокуратурою України 3 березня 1992 р.

Дружина о. Михайла Данканича, Маргарета Медве, народилася 16 січня 1916 р. в сім'ї хліборобів Михайла Медве та Марії Мацков у с. Шишловці Ужгородського р-ну. Початкову освіту здобула в рідному селі. Отримавши неповну середню освіту в Ужгородській горожанській школі , в 1931 році продовжила навчання в Ужгородській дівочій учительській семинарії, яку закінчила з відмінним успіхом в 1935 році і працювала учителькою: 1935—1936 рр. — у с. Красношори (Красна) Тячівського р-ну, 1936 — 1945 рр. — у с. Кричево Тячівського р-ну, а з 1945 по 1947 рр. — у с. Обава. 4 липня 1936 р. вийшла заміж і в дальнійшому працювала вчителькою в тих селах, де був парохом її чоловік.В 1947 р. як жінка священика і, як така, що не забезпечує принципів радянської системи освіти була звільнена з учительської роботи. Працевлаштуватись їй ніде не вдавалося. Після арешту чоловіка на її плечі ліг важкий тягар по утриманню і вихованню двох малолітніх дітей, їй, закінчивши бухгалтерські курси, з великими труднощами вдається влаштуватися в бухгалтерії артілі "Червоний шлях" у Великому Березному. Декілька разів її звільняли з роботи як жінку репресованого священика, але вона оббивала пороги у всіх інстанціях, щоб їй дали можливість прогодувати дітей, яким на час арешту чоловіка було 11 і 7 років. Дочка Магдалина так згадує про ці роки: "А дома вона була завжди вчителькою, слідкувала за навчанням дітей, була строгою, вимогливою і справедливою. Дітям вона казала: "Не маєте багатства, так майте його в голові. То ніхто не відніме". З часом мама стала головним бухгалтером мебельного комбінату, де працювала до виходу на пенсію. По виході на пенсію допомагала виховувати внука. Вона разом з чоловіком виховала двох дітей: Магдалина 1938 р.н.— лікар-педіатр, з 1995 р. на пенсії, Михайло — 1943 р. н., лікар, живе і працює в Будапешті. Дружина о. Михайла, Маргарета Данканич, померла 29 вересня 1990 р. на 75-му році життя в м. Ужгород.

Николай Драгула. Годитчный отчетъ Мукачевской державной реальной гимназіи за учебный годъ 1924/25; Николай Драгула. Годитчный отчетъ Мукачевской державной реальной гимназіи за учебный годъ 1928/29.-С.43.