ДЕМЕТЕР Михайло

ДЕМЕТЕР Михайло

ДЕМЕТЕР Михайло — парох церкви Покров Пресвятої Богородиці (14 жовтня) в с. Плоске Свалявського р-ну. Народився 25 серпня 1908 р. дев’ятою дитиною, серед дванадцяти, в багатодітній сім'ї будівельного майстра і куратора Цегольнянської церкви Михайла Деметера і Марії Кашимір в м. Ужгород. Закінчивши 4 класи народної школи, продовжив навчання в горожанській школі, а пізніше в 1919 році поступив в руську реальну гімназію в Ужгороді1, яку закінчив 1928 році2. Того ж року поступив на навчання в Ужгородський Богословський ліцей. 31 липня 1932 р. під час Служби Божої в Ужгородському кафедральному храмі єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Олександр Стойка рукоположив на священика 12 богословів (Кекерчень Павла, Купар Карла, Ляхович Миколу, Нодь Миколу, Петенько Стефана, Пукан Юлія, Томаш Івана,Тегзе Миколая, Тихий Івана, Чарній Михайла, Фізер Михайла),  серед яких був і Михайло Деметер3.  Після висвячення єпископ призначає його парохом в с. Кричово Тячівського р-ну, де з 1919 р. не було греко-католицького священика. На той час у цих краях бушувала схизма, і в с. Кричово не заражених нею було біля десяти родин. Тут серед більшості заблудших вірників о. Михайло завдяки своїй терпеливості, душевній теплоті, набожності та постійними молитвами досить скоро завоював симпатію. І кричівці почали пробуджуватися з глибокого сну схизми, коли він у 1936 році передавав парохію своєму наступнику о. Михайлу Данковичу. В 1936 р. єпископ призначає його  парохом у с. Сімерки Перечинського р-ну на місце помершого 25 листопада 1935 р. о.Пукан Юлія, де він задовілняв потреби вірників до 1939 р. В 1939 р. о.Михайло Деметер  переслуговував декілька місяців у с. Улич Крива  (Тепер Словаччина), а з 1940 по 1949 рр. — парох в с. Плоске. На початку 1949 р. о. Михайлові, не згідному возз'єднатися з російським православ'ям, радянські власті заборонили виконувати душпастирську роботу і разом із сім'єю виселили з парохіяльного будинку. Місцева влада робить все, щоб непокірний священик покинув село. Отець Михайло разом із сім'єю змушений переселитися в м. Ужгород. Тут влаштовується робітником в Ужгородському винрадгоспі. Коли всі застосовані методи не дали результатів, то працівники КДБ влітку (22 червня) 1949 р. заарештовують його. Дочка о. Деметера, Клара, так згадує про цей період:
"... Батька арештували і закрили в Ужгородську тюрму, де пробув більше як пів року, тому що не змогли знайти таких вірників, які би фальшиво свідчили на нього. Тут пробув аж поки не відбувся суд". Закарпатський обласний суд 22 вересня 1949 р.засудив о. Михайла на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Через тюрми-розподільники міст Львова і Києва потрапив у табори ГУЛАГу сел. Абез Інтинського р-ну Комі АРСР, де його праця використовувалась на підземних роботах у вугільних шахтах. З листа дочки Клари дізнаємося, що "за півтори року до звільнення, на шахті стався нещасний випадок, і 10 шахтарів-невільників завалило, серед яких був і мій батько. Після розкопки завалу із них живим залишився тільки один — мій батько. А чому? За його словами, в долоні він стискав рожанець і до втрати свідомості просив Матір Божу про допомогу. Засип шахти коштував йому здоров'я. Батька паралізувало"4. З місць позбавлення волі був звільнений як інвалід і повнісю непрацездатний у 1955 р. В довідці Міністерства внутрішніх справ від 31 жовтня 1955 р. про це говориться так: "Гр-н Деметер М. М. содержался в местах заключения МВД с 22 июля 1949 г. по 1 ноября 1955 года, откуда освобожден досрочно с применением ст. 1 ч. 5 Указа от 17. 09. 55 г. об амнистии со снятием судимости и поражения прав — следует к месту жительства". Додому повернувся у важкому стані: переніс односторонній параліч, інфаркт і з гіпертонією. Завдяки лікарям стан його здоров'я покращився настільки, що в 1957 р. уже зміг працювати сторожем, а з квітня 1959 р. рахівником міськпромкомбінату. З 1961 р. він штамповщик-пресовщик деталей, з 1966 р. — слюсар Ужгородського металозаводу. На вимогу лікарів 17 жовтня 1968 р. змушений покинути роботу — став інвалідом II групи. Не дивлячись на заборону, о. Михайло Деметер постійно вдома і на квартирах знайомих виконував душпастирську роботу. Він таємно сповідав, вінчав, хрестив вірників, які зверталися до нього. У 70-х роках разом із колегами-священиками, думаючи про майбутнє Мукачівської єпархії і готуючи собі заміну, таємно готував молодих людей до прийняття сану. На 76-му році життя і 52-му році свого душпастирства 1 березня 1984 р. о. Михайло Деметер помер у м. Ужгород.


Згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Михайло Деметер реабілітований 13 липня 1992 р. прокуратурою Закарпатської області.


Дружина о. Михайла Деметера, Едіта Лазарович, народилася 12 травня 1914 р. у сім'ї вчителя і дяка-органіста в римо-католицькій церкві Рудольфа Лазаревича й учительки Емілії Штербак у с. Високей над Кісупов (Словаччина). Її рідна мати померла, коли Едіті було всього чотири роки. Батько одружився вдругий раз  на Углярик Йозефіні, яка буда теж вчителькою і своєю добротою і ласкою замінила їй рідну.Навчалась Едіта у м. Левоча (Словаччина) в педучилищі, де здобула спеціальність вчительки ручної праці і домоведення для горожанських шкіл. Вийшла заміж 17 липня 1932 р. за богослова, майбутнього священика й за спеціальністю не працювала, оскільки до 1944 р. не було ні матеріальної потреби, ні можливості, бо в селах, де працював її чоловік, не було горожанських шкіл. Після арешту чоловіка на роботу за спеціальністю її не приймали. Померла 15 лютого 1987 р. на 73-му році життя в м. Ужгород, похована на Кальварії поруч з могилою чоловіка. Разом із чоловіком виховали двох дітей. Це Клара  1933 р.н.(дружина вчителя англійської мови Володимира Русинка) та Антон 1938 р.н. — інженер-хімік, проживає у м. Будапешт.


Звѣдомленя руськоѣ держ.реал.гимназіи и ей ровнорядных отддѣлов (І.ческо-словенскоѣ и мадярських) в Ужгородѣ – за школ.годы 1918-1923. Ужгорд 1923.- С.40, 56, 81.

Звѣдомленя руськоѣ держ.реальн.гимн. и еѣ ровнорядных отддѣлов ческих и мадярскоѣ VIII.кл.в Ужгородѣ за шк.рок 1926-1927.- С.35.

Душпастырь. Урядовый и духовный органъ єпархіи Мукачевской и Пряшевской. - Ч.10.- 1932.- С. 301.

Архів о.Бендас Стефана