ДЗУРОВЧИК  Михайло

ДЗУРОВЧИК  Михайло — парох церкви Вознесіння Господнього в с. Великі Лази Ужгородського р-ну. Народився 18 вересня 1900р. в сім’ї лісника Михайла Дзуровчика і Павліни Грешко в с. Горонда Мукачівського р-ну, де й одержав початкову освіту. Батьки у 1911 році віддали хлопця для продовження навчання до Мукачівскьї гімназії1, яку закінчив у 1920 році і продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії. 12 лютого 1927р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Петро Гебей в семінарській каплиці рукоположив на священика трьох богословів: Михайла Дзуровчика, Павла Карцуба і Едмунда Югаса.2   Після висвячення єпископ призначає о. Михайла парохом у с. Синевир Міжгірського р-ну. З 1931 по 1941 рр. о. Михайло працює парохом в с. Стройно з філіями в с. Черник і Брустов (з 1946 р. — с. Лопушанка) Свалявського р-ну, а з 1941 р. до початку відкритого гоніння Греко-Католицької Церкви в 1949 р. був парохом у с. Великі Лази. На початку 1949 р. о. Михайлу, який не погодився возз'єднатися з російським православ'ям, владними структурами було заборонено виконувати душпастирську роботу. Письменник Юрій Шип так описує прощальну проповідь о. Михайла: "Брати і сестри, діточки мої любі! Вже недовго я з вами. Надходить лукавий князь темряви, який пограбує душі ваші і дітей ваших... він і мене вербував собі на службу, кажучи: "Поклонися мені і будеш ходити в шовку й кармазині, купатися будеш у моїй славі імперській, а як не вклонишся, то здохнеш у краях далеких, як тяглове бидло від холоду і голоду". Та я не вклонився йому, не пішов з ним... наперед знаючи наслідки свого поступку... "3 Отця Михайла з сім’єю виселяють із парафіального будинку. Як місцева влада, так і працівники КДБ ведуть з ним “розяснюючу роботу” і стараються його схилити на перехід до російскького православ’я. Коли ними вже були вичерпані всі методи “переконання”, то працівники КДБ 7 квітні 1950 р. заарештовують, а Закарпатський обласний суд  17 травня 1950 р. засуджує о. Михайла на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Пройшовши тюрми-розподільники, був вивезений у табори ГУЛАГу міст Кемерова й Омська, де його праця використовувалася на різних будівельних роботах. Важка праця і нелюдські умови утримання в’язнів підірвали здоров’я о. Михайла. Працюючи на лісорозробках, отримав травму черепа, і в результаті крововиливу була паралізована ліва рука і нога, а лікування у таборі не давало результатів. Коли о. Михайла паралізувало, то наприкінці 1954 р. його звільнили з місць ув’язнення й з провожатими відправили додому в м. Берегово, де він, прикований до ліжка, жив на утриманні сім’ї до самої смерті. Помер о. Михайло 11 червня 1975 р. на 75-му році життя і 49-му році свого душпастирства в м. Берегово. Свого олтарного брата 13 червня вночі таємно хоронили греко-католицькі священики, які проживали в м.Берегово: оо. Стефан Легеза, Йосиф Кампов, Стефан Бендас, Віктор Шуба, Євген Пасулька, Василь Похіл, Михайло Тербан і Микола Васовчик.4
Згідно ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Михайло Дзуровчик реабілітований 9 березня 1993 р. прокуратурою Закарпатської обл.

Дружина о. Михайла Дзуровчика, Магдалина Колбас, народилася 1910р. в с. Сторожниця Ужгородського р-ну в сім’ї землеробів Яноша Колбаса та Олени Гренько. Закінчивши Ужгородську жіночу учительську семінарію, працювала вчителькою початкових класів. 10 січня 1927р. вийшла заміж за богослова, майбутнього священика Дзуровчик Михайла. У 1947р. з учительської роботи була   звільнена, як така, яка будучи дружиною священика не могла бути здібною забезпечити навчалний процес у радянскій системі освіти. Після арешту чоловіка мусила працювати на низькооплачуваних роботах — спочатку прибиральницею в одній із перукарень, пізніше — в Берегівському кінотеатрі. З 1968р. працювала касиром у Берегівському кінотеатрі, звідки й пішла на пенсію. 1975р. виїхала на постійне місце проживання в м. Кошице (Словаччина) до своєї  сестри. В сім’ї виросло троє дітей. Син Костянтин 1928р.н., який під час радянського  панування був засуджений на 10 років  позбавлення волі за антирадянську пропаганду5 й  відбував строк у таборах ГУЛАГу м. Воркути. Дочка Марія 1930р.н.— вчителька початкових класів, син Володимир — аптекар.