ГАДЖЕГА Юлій - доктор теології,
викладач Ужгородської духовної семінарії. Народився 16 січня 1879 р. в с.
Урмезієво (Руське Поле) Тячівського р-ну в сім'ї півцеучителя Петра Гаджеги
та Жужанни Матяцко. Здобувши початкову освіту в церковнопарафіяльній школі,
поступає в Ужгородську гімназію, де навчався в 1888 - 1897 рр . Богословську
освіту одержав у семінарії м. Естергома (Угорщина), а пізніше - в Будапештській
центральній духовній семінарії. Закінчивши богословські студії в Будапешті
у 1900 році, продовжив навчання у Віденському університеті. Після двох років
навчання у Відні, приїхав додому і 14 грудня 1902 р. єпископ Мукачівської
Греко-Католицької єпархії Юлій Фірцак рукоположив в Ужгородському кафедральному
храмі 12 богословів (доктора богослов'я Васовчик Михайла-Теодосія, Бачинського
Даниїла, Беллович Юлія, Гулович Стефана, Карцуб Павла, Ковтан Василя, Лукач
Івана, Попович Карла ЧСВВ, Сабад Антона, Семан Стефана, Токач Василя), серед
яких був і Юлій Гаджега, який прийняв целібат (безшлюбність) . Маючи неабиякі
здібності, продовжує навчання і післі висвячення. Угорська Академія Наук
дає рекомендацію молодому талановитому священику, допомагає поїхати й вести
пошукову роботу у ватиканських архівах з питань започаткування Мукачівської
єпрахії й історії розвитку грецького церковного права. З Риму він приїхав
до батьків, які у той час проживали у Сваляві, але майже зразу ж після приїзду
в 1904 р. єпископом Юлієм Фірцаком був призначений помічним священиком у
м. Шаторолйоуйгель (Угорщина). Тут працю помічного священика поєднував з
підготовкою до захисту докторської дисертації. В серпні 1906 р. на богословському
факультеті Віденського університету захистив докторську дисертацію. У вересні
1907 р. єпископ Мукачівської єпархії Юлій Фірцак призначає молодого доктора
богослов'я професором теології Ужгородської духовної семинарії, доручивши
йому викладання святого письма, Старого Завіту і латинської мови, на зміну
вийшовшому на пенсію о.Андрію Гебею (1880-1907). Починаючи з 1907-го по
1928-й рр. Виконував обов'язки префекта семинарії. В 1923-1924 рр. Був директором
жіночої учительської семинарії. В 1911 р. єпископ Юлій Фірцак, відзначаючи
заслуги, присвоює йому титул почесного намісника (диякона), а в 1919 р.
єпископ Папп Антоній призначив його радником єпископської Консисторії. Великою
честю для Мукачівської єпархії в 1924 р. стала звістка, що о.Августин Волошин
та о. доктор богослов'я Юлій Гаджега призначені папськими камераріями .
В 1933 р. за станом здоров'я вийшовши на пенсію. Будучи на пенсії о. Юлій
Гаджега повністю віддається літературній діяльності. Його численні праці,
присвячені переважно богословським питанням та історії Церкви Підкарпаття,
друкуються в тогочасних журналах і газетах. З заснуванням товариства Духновича
о. Юлія Гаджегу обирають членом президії й головою літературно-наукової
секції товариства.
Після визволення м. Ужгорода 27 жовтня 1944 р. багато викладачів Ужгородської
духовної академії покинули територію нашого краю (д-р. Юлій Марина, д-р.
Людвик Міня, д-р. Стефан Качур). У 1945 р.з потреби поповнення викладацького
складу єпископ Теодор Ромжа запршує його на викладацьку роботу. Нові можновладці
вже з самого початку заінтересувались особою о. Юлія і його літературною
діяльністю. Їм було до вподоби його відверте русофільство і надіялись, що
він з радістю згодиться перейти до московського православ'я. Спочаткув місцева
влада, а пізніше і працівники КДБ пробують намовити о.Юлія перейти на російське
православ'я, обіцяючи при цьому вигідне і безтурботне життя та церковні
чини в ієрархії Російської Православної Церуви. Ні обіцянками і умовлянням,
а пізніше різного роду залякуваннями не змогли його схилити покоритись владі
і змінити свої погляди до Католицької Церкви. 30 травня 1947 р.працівники
КДБ заарештовують о. Юлія Гаджегу, Закарпатський обласний суд 28 липня 1947
р. засудив його на шість років позбавлення волі з поразкою в правах терміном
на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Під час арешту і обшуку
у його квартирі працівниками КДБ було "вилучено підшивки газет "Неделя",
"Русская земля", "Русский народный голос", Американский
вестник", угорська "Уй кезлень", релігійні книги і брошури,
"Воспоминания", " Вопросы из пограничной области науки и
веры", чорновик рукопису "Как живут земледельцы в большевистском
раю" - всього 24 назви . Цікаво навести уривок із допиту 17 червня
1947 року. Слідчий питав:"Скажіть, з наближенням Радянської Армії до
території Закарпатської області ви намагалися втекти з її території?
Відповідь: Ні, я не намагався цього робити.
Питання: Чому? Чи ви не розуміли, що за проведену антирадянську діяльність
вам доведеться нести відповідальність перед органами Радянської влади?
Відповідь: Так, я це розумів. Але виїхати в якусь західноєвропейську країну
я не міг насамперед із-за свого віку. Крім того я вважав, що територія Закарпатської
області буде належати Чехословаччині, а не Радянському Союзу. Ці дві причини
утримали мене від учечі з територі Закарпатської області"
Тут можна додати слова Юлія Гаджеги із протоколу допиту від 31 травня 1947
року: "Крім того, я виступав проти атеістів, викривав учення матеріалізму
і комунізму, передрікав загибель Радянського Союзу і критикував соціально-економічні,
політичні і культурні основи існуючого в СРСР політичного ладу, як у статтях,
а також у своїх брошурах… і т.д." . В обвинувальному висновку відмічено,
що "він у своїй книзі "Руководство к изученію возсоединенія восточной
и западной Церкви"., виданій в Ужгороді у 1922 році, робив наклеп на
більшовизм в Росії, заявляючи про те, що більшовики жорстоко переслідують
віруючих і намагаються насильно знищити релігію. А у книзі "Проклятіе
коммунізма-большевизма." виданій в Ужгороді в 1937 році о. Юлій робив
наклеп на Радянський Союз і закликав до боротьби з комунізмом". Сьогодні
історики оцінюючи ті "справедливі" дії слідчих і судових органів
радянської влади справедливо відмічають, що "…можна спитати, чи була
загроза радянській владі від його (о.Юлія Гаджеги - Б.Д.) релігійних творів,
які були вилучені з бібліотек і заховані у спецфондах? По-друге ці книжки
були написані у 20-30-х роках в Чехословаччині з їїбдемократичними порядками,
де можна було відкрито виступати і за релігію, і проти неї, відверто висловлювати
свої погляди з усіх питань, які не суперечили закону, вільно критикувати
у пресі будя-які ідеї, в тому числі і комуністичні. По-третє, за цю діяльність
на підсудного не поширювалася юрисдикція Радянського Союзу". Після
суду його відправляють до Львівської тюрми-розпридільника, де за невідомих
обставин помер 1-го грудня 1947 р. на 69-му році життя і 45-му році свого
душпастирства. Померлих в'язнів у Львівській тюрмі, як відомо, хоронили
потай від людського ока, під покровом ночі на Янівському цвинтарі у Львові.
Там були вириті бульдозером великі ями, в які завозили вночі трупи в'язнів.
В одній з таких ям спочивають і тлінні останки о.Юлія Гаджеги.
І лише через 45 років на підставі ст.1 Закону Української РСР "Про
реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991
р. о. Юлій Гаджега реабілітований 7 жовтня 1992 р.
Отець Юлій Гаджега є гідний свого єпископа Теодора, бо своїм прикладом відданості
Христовій Церкві і своєю мученицькою смертю, заслужив, щоб його почитали,
як святого мученика. З цією метою в Мукачівській єпархії створена комісія,
яка працює над тим, щоб документально засвідчити його насильницьку смерть
за віру і бездоганне чисте життя. Комісією складено робочий список священиків,
який поділений на 7 груп в залежності від виду мученицької смерті. Отець
Юлій Гаджега включений у ІV групу "Померли у в'язниці або у ттаборі
ГУЛАГу по хворобі".
Д-р Юлій Гаджега був ревним і визначним церковним письменником і дописувачем
тогочасних духовних видань. Його праці і статті часто публікувалися під
псевдонімом Юлій Русак. Крім статей на русинській, угорській, латинській
і німецьких мовах на біблійні і апологетичні теми, пише оповідання, автобіографічні
й багато культурно-історичних творів. Отець Юлій Гаджега "активно займався
журналістикою, і в 1919 році став редактором газети "Карпат",
яка видавалася угорською мовою, але в тому ж році вона була закрита. Від
1920-го постійно друкувався у газеті "Русский вестник", потім
- "Русское слово" та журналі єпархії "Душпастырь". Взагалі
дописувати в пресу він почав ще з 1912 року, а з 1915-го активно став займатися
літературною діяльністю. Головні друковані роботи о. Юлія Гаджеги:
Szent Mark evangeliumanak magyarazata (kulonos tekintettel
a gorog keleti egyhazra). - Ungvar, 1915.
Szentirasi kanon - es a szovetseg tortenete, tekintettel a keletiekre. -
Ungvar, 1917.
Пособіе к изученію біблейской герменевтики.- Ужгород, 1920.
Наша правда в вірі. - Ужгород, 1920.
Почему мы должны праздновати неділю, а не субботу.- Ужгород, 1920.
Библейскіе вопросы с точкі зренія восточных церквей.- Ужгород, 1921.
Руководство к изученію возсоединенія восточной и западной Церкви. - Ужгород,
1922.
Эксегатіческія сочіненія. - Ужгород, 1923.
Общество Духновича и русскія женщины. - Ужгород, 1925.
Исторія общества св. Василія Великаго. - Ужгород, 1925.
Ложные апостолы.- Ужгород, 1926.
Статьи по вопросам православія, народности и католичества.- Ужгород, 1927.
Очерки культурной исторіи Подкарпатской Руси. - Ужгород, 1927.
Краткій обзор научной діятельности Юрія Ивановича Венелина (Гуцы).- Ужгород,
1927.
Исторія Ужгородской богословной семинаріи в ея главных чертах. - Ужгород,
1928.
Два историческіх вопроса: старожилы-ли карпатороссы в началах християнской
религіи на Подкарпатской Руси. - Ужгород, 1930.
Мукачевская епархія и ея борьба за право русскаго языка во время епископа
Василія Поповича. - Ужгород, 1935.
Гді наші литературні памятникы. - Ужгород, 1935.
Сектантам в отвіт.- Ужгород, 1936.
Жизнеописаніе св. Іоанна Златоустаго и разбор его трудов. - Ужгород, 1936.
Вічный сон. - Ужгород, 1937.
Грішниця и другіе рассказы. - Ужгород, 1937.
Проклятіе коммунізма-большевизма. - Ужгород, 1937.
Воспоминанія. - Ужгород, 1938.
Прогулки. - Ужгород, 1941.
Святый Николай. - Ужгород, 1937.
Віфлеем. - Ужгород, 1937.
Прогулки. - Ужгород, 1941.
Die schismatiche Propaganda in Karpathenrusland. - Proderborn, 1935.
Der Beitrag von Maximos Agioritis zur Verbesserung des Textes der aitslavischen
Bibel. - Proderborn, 1935.
Die Schwierigteiten der kirlichen Union in der neueren russichen Literatur.
- Proderborn, 1936.
Die Lehre des Origenes Aber den Primat petri und die Orthodoxen. - Proderborn,
1936 |