ВАСКОВ Петро - парох церкви Покров Пресвятої
Богородиці (14 жовтня) в с. Лохово Мукачівського р-ну. Народився 8 лютого
1903 р. в сім'ї греко-католицького півцеучителя Петра Васкова і Марії Повшик
в с. Заріччя Іршавського р-ну. Початкову освіту здобув в 1910 - 1915 рр.
у рідному селі. В 1915 р. батьки віддали його в Мукачівську гімназію, де
закінчив шість класів а з 1922/23 навчального року продовжує навчання в
сьомому класі Ужгородської руській гімназії, де й здобув середню освіту
. В 1924 р. поступив на перший курс Ужгородської духовної семінарії . 26
серпня 1928 р. під час Служби Божої в Ужгородському кафедральному храмі
єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Петро Гебей рукоположив на
священика 8 богословів (Гевде Андрій, Кадар Георгій, Калиняк Віктор, Компер
Павло, Маркович Гавриїл, Поляк Михайло, Сабов Микола), серед яких був і
Петро Васков . Після висвячення єпископ призначає його парохом в с. Горінчово
Хустського р-ну з одночасним адмініструванням сіл Березово і Нижній Бистрий.
На той час у цих краях бушувала схизма, і в с. Горінчово не заражених нею
було тільки біля десяти родин. Тут серед більшості заблудших вірників о.
Петро завдяки своїй терпеливості, душевній теплоті, набожності та постійними
молитвами досить скоро завоював симпатію. І горінчівці почали пробуджуватися
з глибокого сну схизми. Єпископ Олександр Стойка відзначає його душпастирську
діяльність похвальним листом-грамотою, бо при переводі о. Петра 11 серпня
1934 р. парохом у с. Імстичево Іршавського р-ну більше половини населення
с. Горінчово повернулось із схизми у лоно Греко-Католицької Церкви. 27 жовтня
1941 р. о. Петро одержує призначення на парохію в с. Лохово Мукачівського
р-ну з філією в с. Лавки. Вірники с. Лавки відремонтували свій храм, і з
цієї нагоди єпископ Теодор Ромжа проводив освячення його в неділю Христа-Царя
26 жовтня 1947 р. Наступного дня, згідно з планом, розробленим МДБ УРСР
і схваленим Хрущовим, була інсцінірована шляхово-транспортна аварія, в результаті
якої єпископ потрапляє в Мукачівську районну лікарню, де працівники КДБ
і завершили свою диявольську роботу. Цей злочин став провісником заздалегідь
підготовленого відкритого наступу радянської влади проти Греко-Католицької
Церкви. Починаються планомірні арешти священиків, а на початку 1949 р. з
кожним священиком працівники КДБ ведуть роз'яснювальну роботу по "добровільному
возз'єднанню" з російським православ'ям. Не згідного підкоритись їх
волі о. Петра з сім'єю виселяють з парохіяльного будинку і забороняють займатися
душпастирською працею. Взагалі влаштуватися на будь-яку роботу не було можливості,
бо працівники КДБ за цим строго слідкували. Коли ж упевнились, що о. Петра
зламати не вдасться, то 17 серпня 1949 р. в с. Лохово заарештовують, а Закарпатський
обласний суд 30 вересня 1949 р. на підставі ст. 54-4 і 54-10 ч. 2 КК УРСР
засуджує його на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном
на 5 років і конфіскацією належного йому майна. Після суду через тюрму-розподільник
м. Львова потрапляє в табори ГУЛАГу м. Інта Комі АРСР. Тут його працю використовують
на різних поверхневих роботах вугільних шахт. З місць позбавлення волі звільнений
по амністії 12 серпня 1955 р. У вересні 1955 р. повернувся додому в с. Дравці
(приєднано в 1976 р. до м. Ужгород), де тоді тимчасово перебувала його сім'я.
Пізніше сім'я поселяється в м. Ужгород, і він влаштовується в місцевому
зеленгоспі робітником у бригаду о. Федора Мішкольці. Після смерті о. Мішкольці
з 1976 р. працює на базі облпостачзбуту, звідки й виходить на мінімальну
пенсію (29 крб. ) за браком повного трудового стажу. Повернувшись з таборів
ГУЛАГу, активно включився в підпільну душпастирську роботу, обслуговуючи
греко-католицьких вірників м. Ужгород, околиць і за потреби - в найвіддалепіших
селах Мукачівської єпархії. Через підпільну душпастирську роботу притягувався
до відповідальності працівниками КДБ та іншими владними структурами. Його
часто викликали в КДБ, погрожували й штрафували. Незважаючи на переслідування,
о. Петро до кінця свого нелегкого земного життя вірно служив священичому
званню. У лютому 1981 р., захворівши важкою хворобою - інфаркт кишечника,
змушений був погодитися на операцію, яку виконали в Ужгородській міській
лікарні, де й помер 8 березня 1981 р. на 79-му році житгя і 53-му році свого
душпастирства. На підставі ст. 1 Закону Української РСР "Про реабілітацію
жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 р. о. Петро
Васков реабілітований 18 грудня 1991 р.
Дружина о. Петра Васкова, Маргарета Бачинська, народилася 5 лютого 1907
р. в сім'ї греко-католицького священика Даниїла Бачинського і Маргарети
Гомичко в с. Заріччя Іршавського р-ну. Початкову освіту здобула в рідному
селі в 1914-1919 рр. Продовжила навчання в горожанській школі, і в 1924
р. здобула неповну середню освіту. 9 серпня 1928 р. виходить заміж і в подальшому
ділить з о. Петром усі життєві труднощі, є першим помічником у його нелегкій
душпастирській роботі. Разом з чоловіком виховала й вивела в люди шестеро
дітей: Андрій-Йосиф, 1929 р. н. - священик-емеріт раніше працював священиком
Ужгородського кафедрального храму, катехит молоді, викладач і спірітуал
Ужгородської духовної академії; Олександр, 1930 р. н. - фармацевт, помер
14 грудня 1990 р. в м. Торонто (Канада); Данило, 1932 р. н. - фельдшер,
помер 16 грудня 2005 року; Марія (Прусакова), 1935 р. н. - бухгалтер, пенсіонерка,
проживає у Пряшеві (Словаччина); Августин, 1939 р. н. - машиніст електропоїзда
в м. Чоп; Микола, 1941 р. н. - інженер, працював у лабораторіях Академії
наук УРСР у Києві, де й помер 11 жовтня 1981 р. внаслідок нещасливого випадку.
Вся сім'я 19 січня 1945 р. пережила страшну ніч - солдати армії-визволительки
Іванов, Зотов, Шакіта, Соліганов, Цворіш, Горачек і Крилов увірвалися у
парохіяльний дім і під погрозою розправи пограбували, забравши все, крім
меблів. Вищезгадані "герої" були засуджені, але організатори грабежу
залишилися непокараними, хоч їхні імена знали . Виконавши з честю свій материнський
обов'язок, Маргарета померла на 66-му році свого життя 27 жовтня 1972 р.
в м. Ужгород.
|
