ЗОМБОРІ Микола |
|
ЗОМБОРІ Микола — парох
церкви святого великомученика Георгія (6 травня) в с. Ардовець (у 1946
р. перейменовано в с. Підвиноградів) Виноградівського р-ну. Народився
2 лютого 1905 р. у сім'ї греко-католицького священика Корнелія Зомборі
та Анни Горзов у с. Керецьки Свалявського р-ну. Здобувши початкову
освіту в церковнопарафіяльній школі, батьки віддали хлопця для продовження
навчання до закінчення Ужгородської гімназії1
у якій закінчив 4 класи. Далі навчався в Берегівській гімназії, де
здобув у 1924 році середню освіту2
й продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії. 25 серпня 1929
р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Петро Гебей рукоположив
на священика п'ять богословів: Карцуб Андрія, Кешеля Іоанна, Ковчак
Іоанна, Треса Віктора, серед яких був і Микола Зомборі3.
Після висвячення о. Микола був направлений на парохію у с. Негровець
Міжгірського р-ну, а з 1934 по 1949 р. задовольняв духовні потреби
вірників у с. Підвиноградів. Як і в Негрівці, так і тут, він проводить
активну й плідну душпастирську роботу, про яку можна дізнатися з його
статей у журналі "Міссійный
Календарь" (Мирські апостоли і апостольство молитви. — 1938. — С.
98 -111; Рече безумен... ніт Бога. — 1939. С. 86—95). На початку 1949
р., коли почалися гоніння греко-католиків, о. Миколі було запропоновано
возз'єднатися з російським православ'ям, й, оскільки він не погодився,
місцева влада заборонила йому виконувати надалі душпастирську роботу.
Багатодітного о.Миколу (в сім’ї о.Миколи виховувалось десять дітей) з
сім'єю виселяють з парафіяльного будинку. І це відбувалось у нашій країні,
яка тоді на весь голос заявляла світу про своє найсправедливіше і найгуманніше
суспільство. Справжню людяність проявив сусід священика, Андрій Вантюх,
який своїм вчинком підтвердив одну із семи християнських заповідей: дав
знедоленій сім'ї притулок у своїй хаті. Коли ні умовляння, ні дії місцевої
влади не дали результатів, то працівники КДБ вночі 21 січня 1950 р. заарештовують
о. Миколу, а 25 липня 1950 року Закарпатський обласний суд засуджує його
на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років
і конфіскацією належного йому майна4.
Отець Микола Зомборі обвинувачувався в контрреволюційній діяльності й
антирадянській пропаганді, а щоб це обвинувачення підтвердити, працівники
КДБ у селі знайшли людину-атеїста, якій восьма заповідь Божа "не
будь свідком фальшивим проти ближнього твого" була важкою для сприйняття.
Із Ужгородської тюрми через Львівську тюрму-розподільник потрапив у табори
ГУЛАГу м. Екібастуз, де його робочу силу використовували на підземних
роботах у вугільних шахтах. Пізніше був переведений у табори ГУЛАГу м.
Джезказган Казахської РСР, де працював на різних будівельних роботах.
З місць позбавлення волі був звільнений 13 квітня 1956 року і прибув
додому 21 квітня 1956 р. у с. Фанчиково, куди в 1951 р. змушена була
переселитись сім'я і де з Божого милосердя Іван Лемак дав їм притулок,
здавши квартиру. В 1956—1980 рр., проживаючи з сім'єю в с. Фанчиково,
працював у м. Виноградів у будівельній бригаді каменярем. Як у таборах
ГУЛАГу, так і вдома не забував про своє основне покликання священика.
Повернувшись додому, він відразу включився у підпільну душпастирську
роботу, обслуговуючи греко-католицьких вірників, які залишились вірними
Христовій Церкві. 23 листопада 1975 р. о. Миколу постигло велике горе
— на 65-му році життя померла його дружина Клара Крафчик, яка на протязі
46-ти років ділила з ним усі труднощі священицького життя. Отець Микола
залишився з десятьма дітьми: Євою (дружина вчителя Івана Панька), Магдалиною
(дружина греко-католицького священика о. Павла Сокола), Миколою, Кларою
(дружина греко-католицького священика о. Костянтина Ковача), Олександром,
Георгіною (дружина інженера-будівельника Юрія Чухрана), Віктором, Ірмою
(дружина Андрія Матейча), Андрієм і Йосифом. У 1980 р. з дочкою Ірмою
переселився у м. Виноградово, де продовжував виконувати підпільну душпастирську
роботу. Románecz Mihály. Az Ungvári királyi kat.főgimnázium értesitője az 1915-16.iskolai évről.- Ungvár,1916.- 54 old. |
|