Священики

ЗОМБОРІ Микола

     

ЗОМБОРІ Миколапарох церкви святого великомученика Георгія (6 травня) в с. Ардовець (у 1946 р. перейменовано в с. Підвиноградів) Виноградівського р-ну. Народився 2 лютого 1905 р. у сім'ї греко-католицького священика Корнелія Зомборі та Анни Горзов у с. Керецьки Свалявського р-ну. Здобувши початкову освіту в церковнопарафіяльній школі, батьки віддали хлопця для продовження навчання до закінчення Ужгородської гімназії1 у якій закінчив 4 класи. Далі навчався в Берегівській гімназії, де здобув у 1924 році середню освіту2   й продовжив навчання в Ужгородській духовній семінарії. 25 серпня 1929 р. єпископ Мукачівської Греко-Католицької єпархії Петро Гебей рукоположив на священика п'ять богословів: Карцуб Андрія, Кешеля Іоанна, Ковчак Іоанна, Треса Віктора, серед яких був і Микола Зомборі3. Після висвячення о. Микола був направлений на парохію у с. Негровець Міжгірського р-ну, а з 1934 по 1949 р. задовольняв духовні потреби вірників у с. Підвиноградів. Як і в Негрівці, так і тут, він проводить активну й плідну душпастирську роботу, про яку можна дізнатися з його статей у журналі "Міссійный Календарь" (Мирські апостоли і апостольство молитви. — 1938. — С. 98 -111; Рече безумен... ніт Бога. — 1939. С. 86—95). На початку 1949 р., коли почалися гоніння греко-католиків, о. Миколі було запропоновано возз'єднатися з російським православ'ям, й, оскільки він не погодився, місцева влада заборонила йому виконувати надалі душпастирську роботу. Багатодітного о.Миколу (в сім’ї о.Миколи виховувалось десять дітей) з сім'єю виселяють з парафіяльного будинку. І це відбувалось у нашій країні, яка тоді на весь голос заявляла світу про своє найсправедливіше і найгуманніше суспільство. Справжню людяність проявив сусід священика, Андрій Вантюх, який своїм вчинком підтвердив одну із семи християнських заповідей: дав знедоленій сім'ї притулок у своїй хаті. Коли ні умовляння, ні дії місцевої влади не дали результатів, то працівники КДБ вночі 21 січня 1950 р. заарештовують о. Миколу, а 25 липня 1950 року Закарпатський обласний суд засуджує його на 25 років позбавлення волі з поразкою в правах терміном на 5 років і конфіскацією належного йому майна4. Отець Микола Зомборі обвинувачувався в контрреволюційній діяльності й антирадянській пропаганді, а щоб це обвинувачення підтвердити, працівники КДБ у селі знайшли людину-атеїста, якій восьма заповідь Божа "не будь свідком фальшивим проти ближнього твого" була важкою для сприйняття. Із Ужгородської тюрми через Львівську тюрму-розподільник потрапив у табори ГУЛАГу м. Екібастуз, де його робочу силу використовували на підземних роботах у вугільних шахтах. Пізніше був переведений у табори ГУЛАГу м. Джезказган Казахської РСР, де працював на різних будівельних роботах. З місць позбавлення волі був звільнений 13 квітня 1956 року і прибув додому 21 квітня 1956 р. у с. Фанчиково, куди в 1951 р. змушена була переселитись сім'я і де з Божого милосердя Іван Лемак дав їм притулок, здавши квартиру. В 1956—1980 рр., проживаючи з сім'єю в с. Фанчиково, працював у м. Виноградів у будівельній бригаді каменярем. Як у таборах ГУЛАГу, так і вдома не забував про своє основне покликання священика. Повернувшись додому, він відразу включився у підпільну душпастирську роботу, обслуговуючи греко-католицьких вірників, які залишились вірними Христовій Церкві. 23 листопада 1975 р. о. Миколу постигло велике горе — на 65-му році життя померла його дружина Клара Крафчик, яка на протязі 46-ти років ділила з ним усі труднощі священицького життя. Отець Микола залишився з десятьма дітьми: Євою (дружина вчителя Івана Панька), Магдалиною (дружина греко-католицького священика о. Павла Сокола), Миколою, Кларою (дружина греко-католицького священика о. Костянтина Ковача), Олександром, Георгіною (дружина інженера-будівельника Юрія Чухрана), Віктором, Ірмою (дружина Андрія Матейча), Андрієм і Йосифом. У 1980 р. з дочкою Ірмою переселився у м. Виноградово, де продовжував виконувати підпільну душпастирську роботу.
Після легалізації Греко-Католицької Церкви 20 листопада 1989 р. як священик-пенсіонер виконував функції помічного священика у м. Виноградів. Отець Микола ніколи не скаржився на своє здоров'я, жив спокійно, допомагаючи колегам у душпастирській роботі майже до останніх днів свого життя. З якою відданістю служив і страждав за Христову Церкву, з такою великою вірою у Всевишнього він і помер. 19 грудня 1997 р. на 93-му році життя і на 69-му році свого душпастирства з Божого Провидіння закінчив своє земне життя ще один із вірних синів Христової Церкви — о. Микола Зомборі.
        У суботу 20 грудня у церкву Вознесіння Господнього с. Фанчиково прийшли всі рідні й вірники, щоб провести в останню дорогу й попрощатись із своїм наставником, вчителем і духовним отцем. Заупокійну Службу Божу за своїм олтарним братом і чин священицького похорону відправили оо. Георгій Бачкай, Даниїл Бендас, Ференц Демко, Микола Дербак, Костянтин Ковач, Іван Роман, Костянтин Сабов і Стефан Січ.
        Дружина о. Миколи Зомборі, Клара Крафчик, народилася в грудні 1910 р. в сім'ї греко-католицького священика Віктора Крафчика й Олени Балог у с. Тур'я-Пасіка Перечинського р-ну. 12 серпн 1929р. вийшла заміж за богослова, майбутнього священика, розділивши з ним труднощі й удачі його душпастирської роботи. Після арешту чоловіка на її плечі ліг важкий тягар по утриманню і вихованню десятьох дітей, бо десятий син народився через 4 місяці після арешту чоловіка: Єва 1932 р.н., Магдалина 1933 р.н., Микола 1934 р.н., Клара 1936 р.н. (дружина греко-католицького священика Ковач Костянтина), Олександр 1938 р.н., Георгіна 1939 р.н.,Віктор 1942 р.н., Ірма 1943 р.н., Андрій 1945 р.н., і Йосиф 1950 р.н. Свій материнський обов'язок вона з честю виконала. Роки випробувань позначилися на здоров'ї цієї тендітної жінки, і 23 листопада 1975 р. на 65-му році життя вона померла у с. Фанчиково.


Románecz Mihály. Az Ungvári királyi kat.főgimnázium értesitője az 1915-16.iskolai évről.- Ungvár,1916.- 54 old.

Михайло Грігашій. Увѣвідомлення державноѣ реальноѣ гімназіѣ в Береговѣ на школьный рок 1923-1924.- Ужгород, 1924.- С.52; А Beregszászi magyar gimnázium története 1864ü1989.- Budapest, 1990.- 151 old.

Душпастырь. Урядовый и духовный органъ єпархіи Мукачевской и Пряшевской.- Ч.8-9.- 1929.- С. 229.

Реабілітовані історією.Закарпатська область.Книга перша.- Ужгород, 2003.– С.340.