Ранок в семінарії

 

Проганяє тишу маленький дзвіночок,
Ох, і страшний його голосочок:
Гуде, наче шторм, гримить наче грім,
Почути цей звук - це справжній екстрім.

З'явилася постать - дуктор іде,
Звістку сумну, недобру несе,
Нема гірших мук, як зрання вставати,
З ніяким гонінням немож це зрівняти.

Кричить хтось спросоння: "О, рідна мамо,
Мене не буди, бо це надто рано,
Дай ще хвилинку трошки доспати,
Пізніше піду у двір я гуляти."

Інший хропить, мов хор співає,
Басом терцує, стан нотний знає;
Другий носки в карман свій поклав,
Куди б не ходив - там позіхав.

Третій скрутився, мов у барлозі,
Чомусь розмістився він на підлозі,
Та із вікна хтось хоче стрибати:
Каже, що любить зранку літати.

Хтось підіймається й хутко біжить,
До умивальника швидко він мчить;
Щітку бере і крем для взуття,
Не бачить, що це не паста зубна.

Почувся крізь стін другий дзвінок,
На люстрі висить чиїсь носок;
Брати із кімнати сонні виходять,
Ногами плетуть немов лісом бродять.

 

У когось нема взуття на ногах,
Ну хтож пошкодує цих бідолах :
Не здогадались, що треба їм взутись,
Вони піднялись - та забули проснутись

Один за собою тягне рушник,
до цього становища він уже звик ;
інший причісує своє волосся,
щоб потім постригтись йому не прийшлося.

Минуло хвилин, приблизно, десь п'ять,
братики всі в каплиці стоять,
Службу почав отець Францишкан,
Йому допоміг отець Зеяк Іван

 

 

 

Hosted by uCoz