Проганяє тишу маленький дзвіночок,
Ох, і страшний його голосочок:
Гуде, наче шторм, гримить наче грім,
Почути цей звук - це справжній екстрім.
З'явилася постать - дуктор іде,
Звістку сумну, недобру несе,
Нема гірших мук, як зрання вставати,
З ніяким гонінням немож це зрівняти.
Кричить хтось спросоння: "О, рідна мамо,
Мене не буди, бо це надто рано,
Дай ще хвилинку трошки доспати,
Пізніше піду у двір я гуляти."
Інший хропить, мов хор співає,
Басом терцує, стан нотний знає;
Другий носки в карман свій поклав,
Куди б не ходив - там позіхав.
Третій скрутився, мов у барлозі,
Чомусь розмістився він на підлозі,
Та із вікна хтось хоче стрибати:
Каже, що любить зранку літати.
Хтось підіймається й хутко біжить,
До умивальника швидко він мчить;
Щітку бере і крем для взуття,
Не бачить, що це не паста зубна.
Почувся крізь стін другий дзвінок,
На люстрі висить чиїсь носок;
Брати із кімнати сонні виходять,
Ногами плетуть немов лісом бродять.
|
У когось нема взуття на ногах,
Ну хтож пошкодує цих бідолах :
Не здогадались, що треба їм взутись,
Вони піднялись - та забули проснутись
Один за собою тягне рушник,
до цього становища він уже звик ;
інший причісує своє волосся,
щоб потім постригтись йому не прийшлося.
Минуло хвилин, приблизно, десь п'ять,
братики всі в каплиці стоять,
Службу почав отець Францишкан,
Йому допоміг отець Зеяк Іван
|